Світлана Ковальчук, викладач Львівського державного університету фізичної культури, у 2009 роцімала нагоду ознайомитись із роботою проекту «Програма анімації вільного часу і профілактикиузалежнень серед дітей «Тренер з мого подвір’я» у Вроцлаві та пройти тижневе стажування, абидетальніше ознайомитись із роботою польських тренерів. Цього року силами благодійної організації«Центр освітніх ініціатив» подібний проект стартував у Львові, і Світлана також взяла у ньомуучасть, працюючи тренером на майданчиках. Тож тепер вона може поділитись певними висновкамищодо організації польського та українського проектів.
Насамперед варто зазначити, що саме багаторічна практика і успіх проекту у Польщі стали основою для реалізації подібного заходу у Львові, тому система організації фактично не зазнала змін. Власне, дякуючи співпраці із координаторами вроцлавського проекту, ми змогли уникнути багатьох проблем.
Чи відрізнялась ситуація на майданчиках?
Насправді діти реагували дуже схоже: вгледівши яскраву футболку із написом «Тренер з мого подвір’я» самі підходили, розпитували, потім розповідали іншим й наступного дня приходили на майданчик вже з друзями. В середньому за день на ігрові майданчики приходили п`ятнадцять-двадцять школярів, хоча відвідуваність значною мірою залежить від погоди, технічного оснащення та й від самого майданчику. Найдоступнішим, та й найпопулярнішим, звичайно, є футбол, на щастя, м’ячі та ворота є на всіх майданчиках. Проте діти приходять різні і одним футболом всіх не зацікавиш, хтось хоче грати у баскетбол, піонербол, дівчата - на скакалці поскакати, іноді тренери навіть свої речі приносять: ракетки для тенісу, шахи…! Загалом, чим більше можливостей урізноманітнити час, що діти проводять із тренерами, тим краще! Хоча на відміну від Польщі, у нас великою популярністю користувалися ігри на кшталт «вовчик, зайчик, кущик» або «фарби» для яких й інвентарю то ніякого не потрібно, просто місця побільше.
А якою була реакція батьків на тренерів з мого подвір’я, дивувались?
Дивувались! Дехто переймався через те, що три години ігор забирають час від виконання домашнього завдання, проте тренери допомогли вирішити це питання. Взагалі батькам так спокійніше – точно знаєш, що твоє дитя не бігає не відомо де, не дряпається на дерева і не грає у комп’ютерні ігри, а бавиться на певному майданчику під наглядом дорослого.
І ще одне, пані Світлано, якщо у 2011 році проект «Львівське літо з тренером з мого подвір’я» реалізуватимуть удруге, чи будете ви серед волонтерів? І які зміни хотіли б спостерігати на майданчиках?
Хоча у на сьогоднішній день у проекті задіяно багато викладачів з УДЮМКів, на майбутнє я б радила спробувати залучити ще більше людей із педагогічною освітою. Аби щодня працювати з дітьми мало просто вміти знаходити з ними спільну мову, необхідно розумітись на психології дитини і бути готовим так вирішити певну конфліктну ситуацію, аби ніхто з вихованців не відчував себе обмеженим у чомусь.
Наступного літа я обов’язково братиму участь - мені дуже імпонує ідея, що лежить у основі заходу. Школярі, які під час літніх канікул не мають можливості виїхати з міста, змушені три місяці самі шукати собі пригоди чи проводити час, нудьгуючи перед телевізором. А так - завжди є м’ячі, ракетки, завжди є компанія, є люди що можуть турнір організувати! Тепер школярі біжать до нас, щойно закінчивши уроки! А я маю можливість навчити їх чомусь новому й цікавому, а вони – вчать мене!
Підготувала: Оля Зінченко
